Нахімов Павло Степанович кримська війна. Біографія адмірала Нахімова: досягнення неймовірного людини. З книги «Смерть Нахімова»

вершина кар'єри

• Адмірал.
• На випадок відсутності В. А. Корнілова призначений головнокомандувачем флоту і морських батальйонів

Орден Білого орла

Орден Святого Георгія 2-го ступеня

Орден Святого Георгія 4-го ступеня

Орден Святого Володимира 2-го ступеня

Орден Святого Володимира 3-го ступеня

Орден Святого Володимира 4-го ступеня

Орден Святої Анни 1-го ступеня з імператорською короною.

Орден Святої Анни 2-го ступеня з імператорською короною.

Орден Святої Анни 2-го ступеня.

Орден Святого Станіслава 1-го ступеня.

орден Лазні

орден Спасителя

Павло Степанович Нахімов (1802 - 1855) - знаменитий російський адмірал. Під час Кримської війни 1853-1856 рр., Командуючи ескадрою Чорноморського флоту, Нахімов виявив і заблокував головні сили турецького флоту в Синопі і розгромив їх в Синопському бою. 28 червня (10 липня) 1855 року було смертельно поранений кулею в голову на Малаховому кургані при обороні Севастополя.

біографія

П. С. Нахімов на Пам'ятнику "1000-річчя Росії" в Великому Новгороді

Основні дати життя і діяльності

• 1802, 5 липня - Народився в селі Городок (нині Вяземський район Смоленської області).
• 1813, 23 серпня - Визначено кандидатом на вакансію в Московський корпус.
• 1815, 26 червня - прикомандирований для навчального плавання на бригу Морського корпусу "Симеон і Анна"
• 1815, 5 серпня - Зарахований кандидатом Морського корпусу.
• 1815, початок серпня - Зроблено в гардемарини.
• 1817 1 червня - 29 вересня - В плаванні на бригу "Фенікс" по Балтійському морю.
• 1818 1 лютого - Зроблено в унтер-офіцери.
• 1818 23 лютого - Зроблено в мічмани з призначенням в 2-ій флотський екіпаж.
• 1820 4 червня - 13 жовтня - Плавав на тендері "Янус" у фінському затоці.
• 1821 - переведений в 23-й екіпаж.
• 1822 - Здійснив перехід сухим шляхом з Архангельська в Кронштадт.
• 1822, 25 березня - Призначено на фрегат "Крейсер".
• 1822, 6 липня - 1825 19 серпня - Здійснив кругосвітнє плавання на фрегаті "Крейсер". Під час плавання отримав звання лейтенанта.
• 1825 13 вересня - За плавання на фрегаті "Крейсер" нагороджений орденом святого Володимира 4-го ступеня.
• 1826 - Призначено на 74-гарматний корабель "Азов", що будується в Архангельську.
• 1826 17 серпня - 2 жовтня - Здійснив перехід на "Азов" з Архангельська в Кронштадт.
• 1827 22 червня - 10 жовтня - На кораблі "Азов" у складі ескадри Д.Н.Сенявіна, а потім Л.П.Гейдена здійснив перехід Кронштадт - Наварин.
• 1827 20 жовтня - Командуючи батареєю на кораблі "Азов", бере участь у Наваринська битві.
• 1827 25 жовтня - 8 листопада - На кораблі "Азов" у складі російської ескадри здійснив перехід Наварин-Мальта.
• 1827 грудень - За відзнаку, виявлену в Наваринском бою, проведений в капітан-лейтенанти і нагороджений орденом святого Георгія 4-го ступеня.
• 1828 16 квітня - 8 серпня - Плавав на кораблі "Азов" у складі російської ескадри в Середземному і Егейському морях.
• 1828 27 серпня - Вступив в командування корветом "Наварин".
• 1829 році, лютий - грудень - На корветі "Наварин" в складі російської ескадри блокував Дарданелли.
• 1830 29 січня - 25 травня - На корветі "Наварин" в складі ескадри М.П.Лазарева здійснив перехід з Егейського моря в Кронштадт
• 1830 травень - вересень - На корветі "Наварин" плавав в балтійському морі.
• 1831, вересень - Командуючи корветом "Наварин", займає пост карантинної брандвахти на Крондштадського рейді, плавав до Гогланда, конвоює торгові судна в Либаву.
• 1832, 12 січня - Призначено командиром фрегата "Паллада".
• 1832 - Керував будівництвом і обробкою фрегата "Паллада"
• Тисяча вісімсот тридцять три, 5 серпня - 23 жовтня - командуючи фрегатом "Паллада", знаходився в балтійському крейсерстве під прапором Ф.Ф.Беллінсгаузен.
• 1834 5 лютого - Переведено в Чорноморський флот. Призначений командиром корабля "Сіллістріі".
• 1834 - 1836 - Керує будівництвом, оснащенням і озброєнням "Сіллістріі".
• Тисячі вісімсот тридцять шість, 27 вересня - 30 листопада - Командуючи кораблем "Сіллістрія", здійснив перехід Миколаїв - Очакон - Севастополь.
• 1837 5 червня - 8 жовтня - Перебував у крейсерстве по Чорному морю на "Сіллістріі"
• 1828 4 квітня - 1839 30 серпня - У відпустці через хворобу.
• 1840 11 серпня - 29 вересня - Керував роботами по установці мертвих якорів в Новосибірській бухті. Перебував в крейсерстве Анапа - Новоросійськ.
• 1841 13 травня - 31 серпня - Перебував у плаванні Севастополь - Одеса - Новоросійськ - Севастополь.
• 1842, 27 липня - 8 вересня - Перебував в чорноморському практичному плаванні.
• 1843 26 червня - 17 жовтня - Перевозив сухопутні війська з Одеси до Севастополя. Плавав в складі практичної ескадри.
• 1844 14 липня - 9 серпня - Керував роботами по обладнанню Новоросійської бухти.
• 1844 30 - 31 липня - Сприяв, командуючи "Сіллістріей", відбиття нападу горців на форт Головінський (кавказьке узбережжя).
• 1845 13 травня - 27 вересня - Перебував у практичному плаванні по чорному морю. За відзнаку по службі проведений в контрадмірали і призначений командиром 1-ї бригади 4-ої флотської дивізії.
• 1846 20 березня - Маючи прапор на фрегаті "Кагул", командував загоном судів. Курсував біля східного узбережжя Чорного моря, охороняючи Кавказ від контрабандистів.
• +1847, 15 травня - 15 липня - Маючи прапор на кораблі "Ягудііл", знаходився в плаванні по Чорному морю другим флагманом практичної ескадри.
• +1848, 14 травня - 14 жовтня - Маючи прапор на фрегаті "Коварін", командував загоном судів, що знаходилися в крейсерстве у Кавказу.
• 1848, 24 травня - 27 серпня - Керував роботами з підйому тендера "Струмінь", затонулого в Новоросійській бухті.
• 1849 29 лютого - Призначено молодшим флагманом практичної ескадри.
• 1849 20 липня - 7 вересня - Перебував у практичному плаванні.
• 1850 18 травня - 5 грудня - Маючи прапор на фрегаті "Кагул", командував загоном судів, крейсувала у Кавказу.
• 1851 16 травня - 5 липня - Плавав другим флагманом першої практичної ескадри Чорноморського флоту
• 1852 11 квітня - Призначено командувачем 5-ої флотської дивізії.
• 1854 16 липня - 6 листопада - Маючи прапор на лінійному кораблі "Дванадцять апостолів", командував ескадрою, двічі переклад сухопутні війська з Севастополя до Одеси. Плавав в Чорному для "Практики та еволюції".
• 1852 14 жовтня - Зроблено у віце-адміралом.
• 1853 травень - червень - Командував ескадрою, крейсеровавшей у Херсонського маяка.
• 1853 29 вересня - 6 жовтня - Маючи прапор на лінійному кораблі "Великий князь Костянтин", командував ескадрою, що здійснила перевезення з Севастополя в район Анакрія - Сухумі 13-ої піхотної дивізії.
• 1853 19 жовтня - За успішну перекидання 13-ої дивізії нагороджений орденом св.Володимира 2-го ступеня великого хреста.
• 1853 23 жовтня - Маючи прапор на лінійному кораблі "Імператриця Марія", вийшов в крейсерство у анатолийского (Туреччина) узбережжя.
• 1853 30 листопада - Командуючи ескадрою, розгромив турецький флот в Синопській бухті.
• 1853 4 грудня - Повернувся з ескадрою з Синопа до Севастополя.
• 1853 10 грудня - За перемогу при Синопі нагороджений орденом св. Георгія 2-го ступеня великого хреста.
• 1853 17 грудня - Призначено командувачем ескадрою, що дислокується на рейді Севастопольської бухти і біля входу в Південну бухту.
• 1854 19 вересня - На випадок відсутності В. А. Корнілова призначається головнокомандувачем флоту і морських батальйонів.
• 1854 3 - 5 жовтня - Керував формуванням морських батальйонів з берегових і корабельних команд.
• 1854 17 жовтня - При першій бомбардуванню Севастополя поранений в голову.
• 1854 12 грудня - Прийняв обов'язки помічника начальника Севастопольського гарнізону (Призначення затверджено князем Меншиковим лише в лютому 1855 року).
• Тисяча вісімсот п'ятьдесят п'ять, 25 січня - За відзнаку при обороні Севастополя нагороджений орденом Білого орла.
• 1855, 9 березня - Призначено командиром Севастопольського порту і тимчасовим військовим губернатором міста.
• Тисяча вісімсот п'ятьдесят п'ять, 8 квітня - За відзнаку при обороні Севастополя проведений в адмірали.
• 1855, 7 червня - При штурмі французами Камчатського люнети контужений.
• +1855, травень - початок червня - Споруда моста на бочках через Південну бухту, що забезпечило перекидання підкріплень і боєзапасу на Малахов курган.
• Тисячу вісімсот п'ятьдесят п'ять, 18 червня - Керував захистом Корабельної сторони Севастополя під час загального штурму військами союзників.
• Тисяча вісімсот п'ятьдесят-п'ять, 10 липня - Смертельно поранений в весок штуцерної кулею на Корнілова бастіоні Малахова кургану.
• +1855, 12 липня - Помер.
• Тисяча вісімсот п'ятьдесят п'ять, 13 липня - Похований у склепі собор св. Володимира поруч з М.П.Лазарева, В. А. Корнілова, В. И. Істомін

Дитинство та навчання

Павло Степанович Нахімов народився в селі Городок Смоленської губернії В'яземського повіту 23 червня (5 липня) 1802 року. Його батько - Степан Михайлович - секунд-майор, згодом повітовий предводитель дворянства, мав 11 дітей, з яких в дитинстві померло шестеро. Всі залишилися в живих: Микола, Платон, Іван, Павло і Сергій виховувалися в морському кадетському корпусі і згодом служили у флоті.

Початок кар'єри в ВМФ

Павло Степанович був визначений в кадетський корпус 3 травня 1815 року. Під час свого перебування в корпусі він здійснював практичні плавання по Балтійському морю на бриг «Симеон і Анна» та «Фенікс». На «Феніксі» під командою одного з кращих морських офіцерів того часу Дохтурова, в числі небагатьох кращих учнів, призначених на бриг з волі Государя, відвідав берега Данії і Швеції. Нахімов закінчив курс корпусу в 1818 році шостим по випуску і тоді ж, 9 лютого, був проведений в мічмани і зарахований на службу в 2-й флотський екіпаж.

Кінець 1818 і весь 1819 рік Нахімов служив зі своїм екіпажем в Петербурзі, в 1820 році плавав по Балтиці на тендері «Янус», а в 1821 році був відправлений сухим шляхом до Архангельська, в команду будувався там корабля. З Архангельська він незабаром був викликаний назад до Петербурга і призначений на фрегат «Крейсер», що призначався разом з 20-ти гарматним шлюпом «Ладога» в кругосвітнє плавання. Начальником експедиції і командиром «Крейсера» був капітан 2 рангу Михайло Петрович Лазарєв, знаменитий згодом адмірал, під керівництвом якого відбулося становлення багатьох славних російських моряків. «Крейсер» призначався для охорони російсько-американських колоній, а «Ладога» - для доставляння вантажів в Камчатку і колонії.

Сучасники одностайно стверджують, що подібне призначення людині без протекцій в той час, коли кругосвітні плавання були надзвичайно рідкісні, служить незаперечним доказом того, що молодий мічман звернув на себе особливу увагу. Нахімов з перших днів плавання служив "24 години на добу", не викликаючи при цьому докорів за бажання вислужитися з боку товаришів, швидко повірили в його покликання і відданість самому справі.

Трирічне кругосвітнє плавання

17 серпня 1822 року «Крейсер» вийшов з Кронштадта і, відвідавши порти Копенгагена і Портсмута, кинув 10 грудня якір на рейді Санта-Круця. Перевантажити в Ріо-де-Жанейро і не сподіваючись, по пізню годину року, обігнути мис Горн, Лазарєв вважав за краще йти в Великий океан навколо мису Доброї Надії і Австралії. 18 квітня 1823 року увійшли на Гобарт-Таунскій рейд, де екіпажам дано відпочинок на березі і де приготувалися до подальшого плавання до острова Отаіті і далі до Ново-Архангельськ. В останньому пункті «Крейсер» змінив наш станціонер, шлюп «Аполлон», і вступив до розпорядження головного правителя колоній. Зробивши зимою 1823 року плавання в Сан-Франциско для відновлення запасів і залишаючись потім у колоній до половини жовтня 1824 року «Крейсер» був змінений прибулим з Росії шлюпом «Підприємство», обігнув мис Горн, дещо затримався в Бразилії і прибув в Кронштадт 5 серпня 1825 року.

Трирічне кругосвітнє плавання під начальством Лазарева принесло в 1823 році Нахімову чин лейтенанта, а після закінчення експедиції - орден Святого Володимира 4 ступеня, виховало в ньому якості прекрасного моряка, зблизило його з Лазарєвим, який оцінив обдарування підлеглого і наставляв його для подальшої служби у флоті. Всю подальшу свою службу Нахімов перебував під начальством Лазарева до самої смерті адмірала, тобто до 1851 року.

Після закінчення навколосвітньої експедиції Нахімов в тому ж 1825 році отримав призначення в Архангельськ, звідки в наступному році пішов в Кронштадт на 74-гарматному кораблі «Азов» під командою Лазарева.

Служба на «Азові»

Нахімов як і раніше служив на «Азові» під командою Михайла Лазарєва, коли флагман взяв активну участь в знаменитому Наваринська битві. Флагманський корабель російської ескадри знищив 5 турецьких кораблів, в тому числі фрегат командувача турецьким флотом, отримавши при це 153 попадання, з них 7 нижче ватерлінії.

Під час Наваринской битви на «Азові» проявили себе майбутні російські флотоводці, герої Синопа і Севастопольської оборони лейтенант Павло Степанович Нахімов, мічман Володимир Олексійович Корнілов, гардемарин Володимир Іванович Істомін. За бойові подвиги в битві лінійному кораблю «Азов» вперше в російській флоті було присвоєно кормової Георгіївський прапор. Щедрі нагороди Царя були роздані і хоробрим морякам. Нахімов, особливо відзначився в бою, був проведений в капітан-лейтенанти і нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня і грецьким орденом Спасителя.

Самостійне плавання і повернення до Лазареву

Весь 1828 рік Нахімов провів в далеких походах, а в наступному році був призначений командиром 16-гарматного корвета «Наварін», трофейним турецьким кораблем, який мав раніше ім'я «Нассабіх Сабах». У травні 1830 на цьому корветі Нахімов повернувся в складі ескадри Лазарева в Кронштадт і на ньому ж крейсував по Балтійському морю в кампанію 1831 року.

Командування «Паллада»

У 1832 Нахімов був членом комітету, заснованого з метою запобігання Кронштадта від з'явилася тоді холерної епідемії, і незабаром отримав в командування фрегат «Палладу», закладений на Охтінской верфі. Нахімов особисто стежив за будівництвом цього корабля і ввів на ньому деякі, вперше застосовані удосконалення. На новому фрегаті Нахімов крейсував по Балтиці в 1833 році в ескадрі адмірала Беллінсгаузена. Під час плавання він особисто перевіряв правильність ходу корабля, що йшов в ладі ескадри, перший виявив в одну з ночей неправильність курсу і підняв сигнал: «Ескадра йде в небезпеці!». Суду швидко змінили курс, але передовий корабель «Арсис", не розглянув сигналу Нахімова, наскочив на каміння і ледь не затонув. Нагородою Нахімову були милостиві слова Государя: «Я тобі зобов'язаний збереженням ескадри. Дякую тобі. Я ніколи цього не забуду ».

Переклад в Чорноморський флот

У січні 1834 Нахімов був переведений на Чорноморський флот, який перейшов тоді під командування віце-адмірала Лазарева, і призначений командиром 41-го флотського екіпажу. 30 серпня того ж року він був підвищений до звання капітана 2-го рангу, а в 1836 році отримав під команду будувався лінійний корабель «Силистрия». На «Силистрии» ж, здійснюючи звичайні практичні плавання, отримав 6-го грудня 1837 чин капітана 1 рангу.

Проблеми зі здоров'ям

Безперервне багаторічне плавання, різні позбавлення, пов'язані з крейсерства в далеких морях і при переходах через океани, участь в бойових діях і невсипущі праці підірвали здоров'я Нахімова. Зневажаючи всякі зручності життя, мало звертаючи уваги на поради лікарів, він нехтував зачатками хвороб, незабаром взяли загрозливого характеру. Радикальне лікування зробилося для нього прямою необхідністю, і він повинен був розлучитися на час з рідною стихією. За клопотанням начальника головного морського штабу, князя Меншикова, Нахімов був звільнений в жовтні 1838 року зі скороченням змісту за кордон, де і пробув 11 місяців.

Командування «Сілістрією»

Оговтавшись від недуг, Нахімов знову вступив в командування «Сілістрією», брав участь на ній в 1840 році в перевезенні сухопутних військ до чорноморських берегів Кавказу і сприяв винищенню контрабандного судна, за що був відзначений Імператором. 1841-1845 роки він провів в крейсерстве по Чорному морю і в Севастополі, надавши 30 серпня 1844 року допомога Головинському зміцненню, обложеному горцями, за що знову удостоївся Найвищого благовоління.

13 вересня 1845 Нахімов був проведений в контр-адмірали з призначенням командиром 1-ї бригади 4-й флотської дивізії.

До 1852 року включно він плавав по Чорному морю. 30 березня 1852 року, призначений командувачем 5-й флотської дивізії, він підняв свій прапор на кораблі «Дванадцять апостолів», а 2 жовтня того ж року був проведений у віце-адмірали із затвердженням на посаді.

Особисті якості Нахімова

До цього часу Нахімов мав прекрасну репутацію на флоті. Переконаний холостяк, людина спартанських звичок, ненавидів розкіш, він не мав ніяких особистих інтересів, був чужий будь-якого егоїзму і честолюбства і був безмежно відданий морської справи. Безпосередній і завжди скромний, Нахімов уникав показною боку і на службі, і в суспільному житті. Але всі, хто знав адмірала, не могли не розуміти, яка велич душі, який сильний характер таїв він в собі під своїм скромним і простодушним виглядом.

На березі Нахімов був старшим товаришем своїх підлеглих, був покровителем матросів і їх сімей. Допомагав словом і ділом, а нерідко і своїми засобами офіцерам; вникав у всякі потреби морської братії. У Севастополі на Графській пристані майже щодня можна було бачити адмірала, що був в супроводі ад'ютанта свого до чекала його натовпі прохачів - відставних матросів, убогих людей похилого віку, жінок, дітей. Не за однією допомогою матеріальної зверталися ці люди до "матроському батьку", просили часом і тільки одних рад для всіх справ своїм, просили третейського суду по сварок і сімейних негараздів.

На море, на кораблі, Нахімов був, однак, вимогливим начальником. Строгість його і вимогливість за найменший недогляд або млявість на службі не знала меж. Найближчі його берегові приятелі і співрозмовники не мали ні хвилини морального і фізичного спокою на море: вимоги Нахімов зростали в ступеня його прихильності. Його сталість і наполегливість в цьому відношенні були істинно вражаючі. Але в хвилини відпочинку від службових занять, за обіднім столом в адміральської каюті Нахімов знову робився добродушним співрозмовником.

Вимогливий до підлеглих, Нахімов ще більш був вимогливий до себе, був першим працівником на ескадрі, був прикладом невтомності і відданості обов'язку служби. Плаваючи на «Силистрии» в складі ескадри, Нахімов зазнав одного разу аварію. Під час еволюції флоту йшов контргалсом і дуже близько до «Силистрии» корабель «Адріанополь» справив настільки невдалий маневр, що зіткнення виявилося неминучим. Швидко оцінивши обстановку, Нахімов спокійно віддав команду до видалення людей від найбільш небезпечного місця, а сам залишився саме на цьому місці, на юті, в який вдарив незабаром «Адріанополь», який зірвав з «Силистрии» значну частину рангоуту і величезний катер. Обсипаний уламками, але не змінив пози, Нахімов тільки завдяки щасливому випадку залишився неушкодженим, а на закиди офіцерів в необережності навчально відповів, що подібні випадки представляються рідко і що командири повинні ними користуватися, щоб суднова команда бачила присутність духу в своєму начальнику і переймалася до нього повагою, таким потрібним на випадок бойових дій.

Близько вивчив техніку кораблебудування, який вклав в неї багато особистої творчості, Нахімов і як кораблевожатий не мав суперників. Його дітища: корвет «Наварин», фрегат «Паллада» і корабель «Силистрия» - були постійно тими зразками, на які все вказували і яким все прагнули наслідувати. Всякий моряк, зустрічаючись в море з «Сілістрією» або входячи на рейд, де вона красувалася, вживав усіх заходів, щоб здатися в можливо кращому, бездоганному вигляді зірко командиру «Силистрии», від якого не міг сховатися жоден крок, жоден найменший недолік , так само як і лихі управління судном. Його схвалення шанувалося за нагороду, яку кожен чорноморський моряк намагався заслужити. Все це призвело до того, що Нахімов здобув репутацію моряка, всі думки і дії якого були спрямовані постійно і виключно на загальну користь, на невтомне служіння Батьківщині.

Кримська війна

13 вересня 1853 року зі початком Кримської війни в Севастополі було отримано наказ з Петербурга негайно перевезти в Анаклиа 13-ту піхотну дивізію з двома легкими батареями, всього 16393 людини і 824 коня, при відповідному кількості військових вантажів, - важке доручення це було покладено на віце -адмірала Нахімова і виконано їм блискуче. Флот під його командою в складі 12 кораблів, 2 фрегатів, 7 пароплавів і 11 транспортів приготувався до плавання і прийняв десант в чотири дні, а ще через сім днів, тобто 24 вересня, війська були висаджені на кавказький берег. Дебаркація почалася о 7 годині ранку і закінчилася через 10 годин. Розпорядник операцій Нахімов «за відмінно старанну службу, пізнання, досвідченість і невтомну діяльність», був нагороджений орденом Святого Володимира 2-го ступеня.

З кавказького берега флот негайно повернувся в Севастополь, а 11 жовтня, ще не знаючи про оголошення війни, Нахімов вийшов в море з ескадрою, до складу якої входили: кораблі «Імператриця Марія», «Чесма», «Ростислав», «Святослав» і «Хоробрий», фрегат «підступний» і пароплав «Бессарабія». Ескадра призначалася для крейсірованія на увазі анатолийского берега, на шляхах сполучення Константинополя зі східним берегом Чорного моря, і для забезпечення тем наших володінь на цьому березі від раптового нападу. Нахімову була дана інструкція - «відбивати, але не атакувати».

1 листопада до Нахімову на пароплаві «Володимир» прибув начальник штабу Чорноморського флоту Корнілов і привіз маніфест про війну. Негайно ж по ескадрі був відданий наказ: «Війна оголошена; відслужити молебень і привітати команду! ». Складено негайно і інший наказ, великий і ясно виражав вимоги адмірала, з якого виділяють наступну фразу:

Минуло ще кілька днів. Погода погіршувалася, і 8-го листопада вибухнула буря. Лінійні кораблі «Святослав» і «Хоробрий», фрегат «підступний» і пароплав «Бессарабія» зазнали настільки сильні аварії, що їх довелося відправити для ремонту в Севастополь. Нахімов залишився з трьома кораблями, але крейсерства не припинив.

В цей же час турецька адмірал Осман-паша також з'явився в Чорному морі з ескадрою, що складалася з 7 фрегатів, 3 корветів, двох пароплавів і двох транспортів, всього з чотирнадцяти військових судів. Буря змусила турецького адмірала шукати притулку. Він сховався на рейді Синопа. Біля входу на рейд не забарився з'явитися і Нахімов з трьома кораблями, що становили всю силу, яка була в той час в його розпорядженні. Думаючи, що російський адмірал заманює турецький флот у відкрите море, Осман-паша не наважувався вийти з гавані. 16-го листопада до загону Нахімова приєдналася ескадра контр-адмірала Новосильского, що складалася з лінійних кораблів «Париж», « Великий князь Костянтин »та« Три Святителя »і з фрегатів« Кагул »і« Кулевчи ».

Російський флот мав у своєму розпорядженні артилерією в 712 знарядь, ворожий - в 476, але турки перебували під захистом шести берегових батарей, на яких стояло 44 знаряддя великих калібрів, значно сильніших, ніж тодішні зразки суднової артилерії. 17-го листопада Нахімов зібрав до себе всіх командирів, і тоді ж була складена докладна диспозиція для бою і відданий наказ по ескадрі. План був продуманий до дрібниць і на ділі почав виконуватися як на маневрах, проте містив наказ і такі слова:

Синопської бій

Вранці 18 листопада йшов дощ і дув шквалистий вітер, найбільш несприятливий для заволодіння ворожими судами, бо, розбиті, вони могли легко викинутися на берег. О 9 годині ранку російська ескадра спустила гребні суду, бо так надходив дерев'яний флот перед боєм, а о 9:30 було піднято сигнал приготуватися до атаки. Опівдні кораблі попрямували на Синопский рейд. Незважаючи на дощ і туман, ворог скоро помітив атаку, і всі турецькі кораблі і берегові батареї відкрили вогонь.

О 12:30 «Імператриця Марія» під прапором Нахімова була засипана ядрами і кніпель, велика частина її рангоуту перебита, у грот-щогли залишилася тільки одна незаймана ванта. Але корабель, маючи вітер з корми, безстрашно йшов вперед, діючи батальних вогнем по ворожих судам, повз яких проходив, і віддав якір проти турецького адміральського фрегата «Ауні-Аллах». Не витримавши півгодинного вогню, турецьке флагманське судно знялося з якоря і викинулися на берег. «Імператриця Марія» звернула тоді свій вогонь виключно на 44-х гарматний фрегат «Фазлі-Аллах» - російський «Рафаїл», захоплений турками в 1828 році - і змусила його взяти приклад першого судна.

Не відставали від адмірала і інші командири російських судів, проявляючи одночасно і відвагу, і вміння. Особливо блискучі були дії лінійного корабля «Париж» під прапором контр-адмірала Новосильского. Милуючись його прекрасними і холоднокровними маневрами, Нахімов в саму жарку хвилину бою наказав було виявити «Парижу» свою подяку, але підняти сигнал було ні на чому; всі фали «Імператриці Марії» були перебиті. повна перемога російського флоту позначилася скоро - майже всі судна турків викинулися на берег і там горіли; прорвався лише один 20-ти гарматний пароплав «Таїф», що приніс згодом сумну звістку в Константинополь.

О 13:30 у Синопского рейду здався фрегат «Одеса» під прапором генерал-ад'ютанта Корнілова, а з ним пароплави «Крим» і «Херсонес». Бій тривав, але головним чином з береговими батареями. Турецькі військові судна, викинули на берег, були в самому скрутному становищі; транспортні і купецькі судна затонули від ядер. Незабаром ворожі фрегати почали вибухати, вогонь передався на міські будівлі, виникла сильна пожежа. У п'ятій годині вечора все було скінчено: весь турецький флот, крім пароплава «Таїф», знищений; зруйновані батареї мовчали. До трьох тисяч турків було вбито; що живемо й зостались здалися в полон разом зі своїм адміралом, пораненим в ногу. Наші втрати обмежилися 1 офіцером і 33 нижніми чинами убитими і 230-ю пораненими.

Вночі пароплави відвели наші кораблі від берега, щоб уникнути можливості наносу на них горіли залишків судів ворожого флоту. Тоді ж команди приступили до лагодження основних ушкоджень, які опинилися вельми значними. На одному тільки кораблі «Імператриця Марія» було 60 пробоїн. Всі пошкодження під безпосереднім керівництвом самого Нахімова були виправлені в 36 годин настільки, що ескадра змогла зробити зворотне плавання через все неспокійний Чорне море. Уже до ночі 22 листопада переможці входили на рейд Севастополя.

Грамотою 28 листопада Государ Імператор, «виконуючи з істинною радістю постанову статуту», завітав Нахімову орден Святого Георгія 2-го ступеня.

Дуже характерним є та обставина, що в докладної своєї реляції про Синопском бою Нахімов зовсім забув про себе.

оборона Севастополя

23 грудня англо-французький флот загальною силою в 89 бойових кораблів, в їх числі 54 пароплава, увійшов у Чорне море, звернув Варну в свою морську базу і став споряджати там величезний десант з явною загрозою Криму. Союзники вислали у відкрите море сильні загони, які не забарилися припинити рух торгових судів вздовж російських берегів. Русский вітрильний чорноморський флот, значно поступався ворожому і за чисельністю, і, особливо, за якістю, був приречений на пасивну діяльність.

9 лютого 1854 року вийшов маніфест про розрив з Англією і Францією, 9 квітня союзники бомбардували Одесу, а 2 вересня в Євпаторії висадилася союзна армія: 28000 французів, 27000 англійців і 7000 турок з відповідною кількістю польової артилерії і з 114 облоговими знаряддями. Негайно по висадці англійці і французи рушили до Севастополя.

Севастополь до початку Східної війни був укріплений досить сильно з морської сторони. Вхід на рейд обстрілювали 8-ю батареями. За флоту, придатному до Севастополя, могли діяти тільки крайні батареї - Костянтинівська і № 10, їм могла допомагати в цій справі тільки частина знарядь інших батарей.

Весною 1854 року було побудовано ще три внутрішні батареї - Дванадцять апостолів, Паризька і Святославська - і дві зовнішні, на морському узбережжі на північ від Костянтинівської. Всі ці батареї були озброєні 610 знаряддями. Крім того, для оборони Севастополя на воді, - на рейді, в повній готовності до виходу в море, стояла ескадра Нахімова з 8 кораблів і 6 фрегатів; далі, при вході в Південну бухту, ескадра Корнілова з 4 кораблів, 1 фрегата і 4 пароплавів, нарешті, в глибині рейду - флотилія дрібних судів.

З сухопутної сторони Севастополь був майже не обороненним. На північній стороні знаходилася велика, але старе зміцнення, зведена ще в 1818 році, а на південній тільки передбачалося побудувати ряд бастіонів і сполучних між ними оборонних ліній. Зміцнення сухопутної оборони починалися у Кілен-бухти бастіоном № 1, їм, а потім бастіоном № 2, Малаховим курганом (Корниловский бастіон) і бастіоном № 3 захищалася Корабельна сторона Севастополя, далі бастіонами № 4-7 оберегалась Міська сторона.

Після невдалого для нас битви 8-го вересня на річці Альмі, де союзна 62-тисячна армія була зустрінута 34 тисячами наших військ, Князь Олександр Сергійович Меншиков відступив до Бахчисараю, доручивши тимчасове завідування обороною південного боку Севастополя Нахімову, а північній - Корнілову. Союзники, підступали до Севастополя з півночі і поцікавився у татар про повну необороненності південного боку, змінили первісний план, влаштувалися в Камишевим і Балаклавської бухти, що мали намір штурмувати місто з півдня. Але до цього часу на південній стороні діяльними зусиллями Нахімова, Корнілова і Тотлебена, вже була зведена лінія укріплень. Ворог не зважився на атаку відкритою силою і приступив до правильної облозі фортеці.

Гарнізон південного боку складався з 6 резервних батальйонів і флотських команд, всього до 5000 чоловік. Вважаючи неможливим з такими силами відстояти Севастополь, Нахімов після рішення Меншикова відкинути Корниловский план вступу з ворогом в морський бій вжив заходів до затоплення суден своєї ескадри, щоб не віддати їх ворогові і припинити доступ ворожому флоту на рейд, а 14 вересня віддав наступний наказ:

Ворог підступає до міста, в якому дуже мало гарнізону. Я за потребою перебуваю вимушеним затопити суду довіреної мені ескадри, а що залишилися на них команди з абордажні зброєю приєднати до гарнізону. Я впевнений в командирів, офіцерів і командах, що кожен з них буде битися як герой. Нас збереться до трьох тисяч. Збірний пункт на Театральній площі. Про що по ескадрі оголошую. Нахімов П.С.

Роботи на південній стороні закипіли. Нахімов разом з Корніловим невсипно піклувався про доставлянні всіх засобів флоту, порту і інших частин морського відомства Тотлебену, який енергійно приступив до посилення оборонної лінії. Залучені до робіт матроси, одухотворені особистим прикладом свого гідного начальника, відрізнялися, за свідченням Тотлебена, особливої \u200b\u200bневтомністю, спритністю і спритністю. Для забезпечення повідомлення Корабельної сторони з Міський, Нахімов влаштував за своєю особистою ініціативою міст через Південну бухту, скориставшись для того бригадами, шхунами і плотами.

Настав пам'ятний день 5 жовтня - день першого бомбардування Севастополя. Хмари ядер і бомб посипалися на бастіони, які, спішно насипані, погано пручалися ворожим снарядів. Найсильніша бій розігрався на Малаховому кургані і на 5 бастіоні. На перший попрямував Корнілов, на другий Нахімов. Переходячи від знаряддя до знаряддя, Нахімов сам наводив гармати, давав поради, стежив за польотом снарядів, підбадьорював серця захисників фортеці. Зневажаючи всяку небезпеку, він мало не загинув на самому початку бою: поранений в голову, поранений на щастя легко, Hахімов намагався приховати це, не бажаючи хвилювати Я його матросів. «Чи не правда-с!» різко і з незадоволенням відповів він одному з офіцерів, голосно восклікнувшему: «Ви поранені, Павло Степанович!». Не так поблажлива була доля до Корнілову, загиблому в той день на Малаховому кургані.

Бій 5 жовтня, ведений союзниками одночасно і з суші, і з моря, закінчився досить незначними ушкодженнями берегових батарей, але сумними результатами на стороні сухопутної. Оборонна лінія постраждала в такій мірі, що майже не уявляла перешкод для штурму. На щастя, ворог не скористався цим, на штурм не наважився. До Севастополя стали підходити підкріплення і оборона отримала можливість стати тривалої і наполегливої.

Для характеристики особистості Павла Степановича, як захисника Севастополя, досить привести такі рядки його бойового товариша Едуарда Івановича Тотлебена, визнані автором лише «слабким нарисом того, що був Нахімов для Севастополя»:

Нахімов щодня обходив оборонну лінію, зневажаючи всі небезпеки. Своєю присутністю і прикладом він підіймав дух не тільки в моряків, благоговевшій перед ним, але і в сухопутних військах, також скоро зрозуміли, що таке Нахімов. Завжди турботливий до збереження життя людей, адмірал не щадив тільки себе. Так, наприклад, під час всієї облоги він один тільки завжди носив еполети, роблячи це для того, щоб передати презирство до небезпеки всім своїм підлеглим. Ніхто краще за нього не знав духу російського простолюдина-матроса і солдата, які не люблять гучних слів; тому він ніколи не вдавався до красномовства, але діяв на війська прикладом і суворою вимогою від них виконання службових обов'язків. Він завжди першим був на найнебезпечніші місця, де найбільш потрібні були присутність і розпорядливість начальника. Боячисьспізнитися, він навіть лягав спати вночі, не роздягаючись, щоб не втрачати жодної хвилини на вдягання. Що стосується адміністративної діяльності адмірала під час оборони, то не було жодної частини, про яку не дбав би він більше за всіх. Він сам завжди приходив до інших начальникам, хоча б і до молодших в чині, для того, щоб дізнатися, чи немає яких-небудь ускладнень, і запропонувати їм своє сприяння. У разі незгоди між ними він завжди був примирителем, намагаючись направити всіх і кожного єдино на служіння спільній справі. Поранені офіцери і нижні чини не тільки знаходили в ньому опору і заступництво, але завжди могли розраховувати на допомогу з його власного небагатого кишені. Тотлебен Е.І.

За словами сучасників Нахімов був душею оборони Севастополя. Але крім морального впливу на гарнізон, Павло Степанович зіграв відому роль також і в організації оборони. У грудні 1854 року за його наполяганням було побудовано три батареї для обстрілювання Артилерійської бухти, в яку могли прорватися ворожі суду внаслідок пошкодження бурями загородження рейду. У половині лютого наступного року він влаштував другу лінію загородження біля входу в Севастополь. В кінці червня, допускаючи за тодішніми обставинами можливість прориву на рейд ворожого флоту, він посилив оборону входу ще трьома батареями, з яких одна, двоярусна на 30 знарядь, вміщена на мисі між Костянтинівській та Михайлівській батареями і діяла як по рейду, так і за французькими облоговим робіт у Херсонеса, була згодом названа Нахімовської.

Його лютневий ПРІК, що встановлював загальний порядок служби і діяльності на бастіонах, відноситься до розряду тих історичних документів, які варто прочитати повністю:

"Зусилля, вжиті ворогом проти Севастополя 5-го жовтня і в наступні потім дні, дають ґрунтовний привід думати, що, зважившись продовжувати облогу, вороги наші розраховують на кошти ще більш величезні, але тепер шестимісячні праці щодо зміцнення Севастополя приходять до кінця, засоби оборони нашій майже потроїлися, і тому - хто з нас, віруючих в правосуддя Боже, засумнівається в торжестві над зухвалими задумами ворога? Але зруйнувати їх при великій втраті з нашого боку не є ще повне торжество, а тому-то я вважаю обов'язком нагадати всім начальникам священний обов'язок, на них лежить, саме, попередньо потурбуватися, щоб при відкритті вогню з ворожих батарей не було жодного зайвої людини не тільки у відкритих місцях і без діла, але навіть прислуга у знарядь і число людей для нерозлучних з боєм робіт було обмежено крайньою необхідністю. Дбайливий офіцер, користуючись обставинами, завжди знайде кошти зробити економію в людях і тим зменшити число яким загрожує небезпека. Цікавість, властиве відвазі, одушевляють доблесну гарнізон Севастополя, особливо не повинно бути допускалися приватними начальниками. Нехай кожен буде впевнений в результаті бою і спокійно залишиться на вказаному йому місці; це особливо відноситься до рр. офіцерам. Я сподіваюся, що рр. дистанційні та окремі начальники військ звернуть повне увагу на цей предмет і розділять своїх офіцерів на черзі, наказавши вільним перебувати під бліндажами і в закритих місцях. При цьому прошу вселити їм, що життя кожного з них належить Батьківщині, і що ні молодецтво, а тільки справжня хоробрість приносить користь йому і честь вміє відрізнити її в своїх вчинках від першого. Користуюся цим випадком, щоб ще раз повторити заборона частою стрільби. Крім невірності пострілів, природного слідства квапливості, трата пороху і снарядів становить такий важливий предмет, що ніяка хоробрість, ніяка заслуга не повинні виправдати офіцера, який допустив її. Дбайливість про охорону міста, ввіреного Государем нашої честі, нехай буде запорукою за влучність і холоднокровність наших молодців-артилеристів. Нахімов П.С.

Як відомо, на початку оборони Севастополя Павло Степанович обіймав скромну посаду начальника морських команд на південній стороні. На цій посаді 11 січня 1855 він був нагороджений орденом Білого Орла. 1 лютого Нахімов був призначений помічником начальника севастопольського гарнізону. Призначення це не відкрило, однак, нової діяльності адміралу, який з самого початку облоги постійно брав близьку участь у всьому, що стосувалося оборони.

З 18 лютого Нахімов тимчасово виконував посаду начальника гарнізону, за від'їздом князя Меншикова і призначенням Дмитра Єрофійович Остен-Сакена командувачем польовою армією. 27 березня він був проведений в адмірали. У ніч на 27 травня під час штурмів французів на редути за Кілен-балкою і на Камчатський люнет Павло Степанович зазнав великої небезпеки: який прибув з вечора на «Камчатку» і особисто керував відбиттям штурму адмірал, що виділявся своїми еполетами і потужною фігурою, мало не потрапив в полон. Матроси буквально вирвали його з рук ворога.

загибель

смертельне поранення

28 червня Нахімов, об'їжджаючи оборонну лінію, попрямував на 3-й бастіон, а звідти на Малахов курган. Піднявшись на банкет батареї попереду вежі, він почав розглядати в підзорну трубу ворожі роботи. Стоячи абсолютно відкрито і різко виділяючись від свити чорним кольором свого сюртука і золотими еполетами, Павло Степанович не забарився звернутися в ціль для французьких штуцерніков. Даремно супроводжували адмірала офіцери благали його зійти з банкету: «Не всяка куля в лоб-с!» відповідав він. Ось куля вдарила в земляний мішок, що лежав перед Павлом Степановичем. Він і тут залишився на місці, спокійно промовивши: «Вони ціляться досить добре!». Майже одночасно з цим друга куля вдарила Павла Степановича саме в лоб, над лівим оком, і навскіс пробила череп. Адмірал впав непритомний на руки супроводжували його і негайно ж був віднесений на перев'язувальний пункт Малахова Кургану.

Коли йому сприснулі лоб і груди водою, він прийшов до тями, щось промовив, але що саме - розібрати було важко. Після перев'язки, його понесли на простих солдатських носилках в Аполлонова балку, а звідти на шлюпці на Північну сторону. Всю дорогу Нахімов був в свідомості і щось шепотів, але в госпітальному бараці знову зомлів. Біля ліжка тяжко пораненого зібралися всі лікарі гарнізону, і на наступний день адміралу стало начебто краще. Павло Степанович ворушився, рукою доторкався до пов'язки на голові, а на спроби йому в цьому перешкодити заперечував: «Ех, Боже мій, що за дурниця!». Це були єдині слова, розібрані оточуючими. 30 червня об 11:07 адмірала Нахімова не стало.

"Провидінню завгодно було випробувати нас нової тяжкої втратою: адмірал Нахімов, вражений ворожої кулею на Корніловського бастіону, цього числа помер. Не ми одні будемо оплакувати втрату доблесного товариша по службі, витязя без страху і докору; вся Росія разом з нами проллє сльози щирого жалю про смерть героя Синопского.

Моряки Чорноморського флоту! Він був свідком усіх ваших доблестей, він умів цінувати ваше незрівнянне самовідданість, він поділяв з вами всі небезпеки, керував вас на шляху слави і перемоги. Передчасна смерть доблесного адмірала покладає на нас обов'язок дорогою ціною віддати ворогові за зазнану нами втрату. Кожен воїн, що стоїть на оборонної лінії Севастополя, жадає - я безсумнівно впевнений - виконати цей священний обов'язок, кожен матрос подесятерить зусилля для слави російської зброї !.

Сім'я Нахімова після його кончини

З братів Павла Степановича Нахімова - Платон Степанович (1790 - 1850) залишив морську службу в чині капітана 2-го рангу, був інспектором студентів московського університету, а потім головним наглядачем прочан будинку графа Шереметєва в Москві; Сергій Степанович (1802 - 1875) служив також у флоті до 1855 року, коли, в чині контр-адмірала був призначений помічником директора Морського Корпусу, а потім - директором; за останньою посадою він перебував протягом чотирьох років 1 січня 1864 року С. С. Нахімов був проведений у віце-адмірали.

нагороди

• 1825 - орден Святого Володимира 4-го ступеня. За плавання на фрегаті «Крейсер».
• 1827 - орден Святого Георгія 4-го ступеня. За відзнаку, виявлену в Наваринском бою.
• 1830 - орден Святої Анни 2-го ступеня.
• 1837 - орден Святої Анни 2-го ступеня з імператорською короною. За відмінно старанну і ревну службу.
• 1842 - орден Святого Володимира 3-го ступеня. За відмінно старанну і ревну службу.
• 1846 - відзнака безпорочной служби за XXV років.
• 1847 - орден Святого Станіслава 1-го ступеня.
• 1849 - орден Святої Анни 1-го ступеня.
• 1851 - орден Святої Анни 1-го ступеня з імператорською короною.
• 1853 - орден Святого Володимира 2-го ступеня. За успішну перекидання 13-й дивізії.
• 1853 - орден Святого Георгія 2-го ступеня. За перемогу при Синопі.
• 1855 - орден Білого орла. За відзнаку при обороні Севастополя.
• Нахімов був удостоєний відразу трьох орденів: російського - Георгія, англійської - Бані, грецького - Спасителя.

пам'ять

У 1959 році в Севастополі споруджений пам'ятник адміралу Нахімову роботи скульптора М. В. Томського (бронза, граніт). Він замінив стояв біля Графської пристані пам'ятник роботи Шредера і Більдерлінга, знесений в 1928 році відповідно до декрету Радянської влади «Про зняття пам'ятників царям і їх слугам» (що мало місце в радянській літературі твердження, що пам'ятник був зруйнований гітлерівцями в період окупації Севастополя, невірно - на п'єдесталі пам'ятника Нахімову на початку 1930-х був встановлений пам'ятник Леніну, і вже цей пам'ятник був знищений в 1942-1943 рр.).

5 липня 1992 р відкрито погруддя П. С. Нахімова на його батьківщині в м Вязьма Смоленської області.

5 липня 2012 року відкрито пам'ятник в Санкт-Петербурзі, на вулиці Нахімова, в сквері «Малі Гаванци», біля готелю «Балтійська».

Під час Великої Вітчизняної війни були створені військово-морські Нахімовського училища. У 1944 Президією Верховної Ради СРСР були засновані ордена Нахімова 1-й і 2-го ступеня, медаль Нахімова.

Іменем П. С. Нахімова в Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді, Томську, Смоленську, Загорянському, Феодосії та Мінську названі вулиці, в Москві - проспект, в Маріуполі - проспект Нахімова, а в Севастополі - проспект і площа. Найдовша вулиця правого берега міста Кемерово також носить ім'я адмірала.

Нахімов і противники

Кримський історик В. П. Дюлічев такими словами описує похорон Нахімова:

Від будинку до самої церкви стояли в два ряди захисники Севастополя, взявши рушниці в караул. Величезний натовп супроводжувала прах героя. Ніхто не боявся ні ворожої картечі, ні артилерійського обстрілу. Та й не стріляли ні французи, ні англійці. Лазутчики безумовно доповіли їм, в чому справа. В ті часи вміли цінувати відвагу і благородне прагнення, хоча б і з боку противника. Розпочалася військова музика повний похід, гримнули прощальні салюти гармат, кораблі приспустили прапори до середини щогл. І раптом хтось помітив: прапори повзуть і на кораблях противників! А інший, вихопивши підзорну трубу з рук забарився матроса, побачив: офіцери-англійці, збившись в купу на палубі, зняли кашкети, схилили голови ...

Бюст Нахімова встановлений біля Музею суднобудування і флоту в Миколаєві

У той же час в період, коли Севастополь був захоплений союзниками, кришки домовин адміралів були проламані мародерами, які викрали золоті еполети з їх мундирів, про що свідчить «Акт про знущанні англо-французьких загарбників над могилами російських адміралів М. П. Лазарєва, В . А. Корнілова, П. С. Нахімова, В. І. Істоміна », датований 23 квітня (11 квітня ст.ст.) 1858 року, складений за результатами огляду усипальниці адміралів

кораблі

Ім'я Нахімова в різний час носили різні військові кораблі та цивільні судна:

• «Нахімов» - російський вантажний пароплав (затонув 1897).
• «Адмірал Нахімов» - російський броненосний крейсер (загинув в Цусімському битві 1905).
• «Червона Україна» - колишній «Адмірал Нахімов», легкий крейсер типу «Світлана» (загинув 13 листопада 1941 року в Севастополі).
• «Адмірал Нахімов» - радянський крейсер класу «Свердлов» (злам 1961).
• «Адмірал Нахімов» - колишній «Берлін III», радянське пасажирське судно (затонуло в 1986 році).
• «Адмірал Нахімов» - радянський великий протичовновий корабель (злам 1991).
• «Адмірал Нахімов» - колишній «Калінін», атомний ракетний крейсер проекту 1144 (на модернізації).

Географія

• Озеро Нахімовське у Виборзькому районі Ленінградської області.
• Нахимівське (Смоленська область) - село перейменовано в 1952 році на честь 150-річчя від дня народження П. С. Нахімова. У колишньому селі Волочек Сичевського повіту (нині Холм - Жірковскій район Смоленської області) був маєток хресного батька і рідного дядька адмірала, в зв'язку з цим і відбулося перейменування цього села.

Музеї

• Молодіжний центр-музей імені Адмірала Нахімова в Смоленську
• Музей ім. Нахімова на батьківщині адмірала в Хмеліта музей-заповідник хмелю, Смоленська область.

монети

• У 1992 році ЦБ РФ випустив мідно-нікелеву монету номіналом 1 рубль, присвячену 190-річчю від дня народження П. С. Нахімова.
• У 2002 році ЦБ РФ випустив срібну монету (Ag 900) номіналом 3 рублі, присвячену 200-річчю від дня народження П. С. Нахімова.

У філателії

Примітки

Література і джерела інформації

• Асланбегов А., стаття в «Морському Збірнику» за 1868 р № 3 (написана з приводу несприятливої \u200b\u200bдля Нахімова «Записки севастопольця», що з'явилася в «Російському Архіві» за 1867 р і служить прекрасним її спростуванням).
• Асланбегов А. Адмірал Нахімов Павло Степанович. (Біографічний нарис) // Російський архів, 1868. - Вид. 2-е. - М., 1869. - Стб. 373-410.
• Адмірал П. С. Нахімова (СПб., 1872).
• Адмірал Нахімов. Статті і нариси. Упоряд. Б. І. Звєрєв, М., 1954.
• Белавенец П. І., Адмірал Нахімов, Севастополь, 1902.
• Давидов Ю. В. Нахімов / Давидов Юрій Володимирович. - М .: Мол. гвардія, 1970. - 176 с .: іл., карт.
• Журнал військових дій в Криму, вересень-грудень 1854 года / сост. А. В. Єфімов. - Сімферополь: Антиква, 2010. - 192 с .: іл, карти, портр. - (Архів Кримської війни 1853-1856). 500 прим.
• «Записки» Ігнатьєва в збірнику «Братська допомога» (СПб., 1874).
• Звєрєв Б. І., Видатний російський флотоводець П. С. Нахімов, Смоленськ, 1955.
• Зонин А. І. Життя адмірала Нахімова: роман / Зонин А. - Л .: Сов. письменник, 1987. - 448 с.
• Зонин А. І. Життя адмірала Нахімова: [роман] / Зонин Олександр Ілліч. - Л .: Сов. письменник. Ленингр. від., 1956. - 494 с.
• Ліфшиц М. Н. Моя земля: вірші / авторизуйтесь. пер. з євр. А. Кленова. - М .: Сов. письменник, 1965. - 104 с .: іл.
• Мазунін Н. П., Адмірал П. С. Нахімова. М., 1952.
• Модзалевський В. Л. Гіпотеза про походження роду Нахімових. М., 1915.
• Нахімов П. С. Лист П. С. Нахімова до вдови М. П. Лазарева / Повідомл., Коммент. Б. А. Перовського // Російський архів, 1868. - Вид. 2-е. - М., 1869. - Стб. 410-412.
• Нахімов П. С. Документи і матеріали. - М., 1954.
• Полікарпов В. Д., П. С. Нахімов, М., 1960.
• Радянська історична енциклопедія / Глав. ред. Е. М. Жуков. Т. 9: Мальта - Нахімов. - М .: Сов. енциклопедія, 1966. - 1000 с .: іл., карт.
• Соколов А., стаття «Про значення адмірала П. С. Нахімова в Севастопольській обороні» ( «Яхта», 1876, № 7).
• Тарле Е. В. Нахімов. / Тарле Євген Вікторович. - М .: Воен. - мор. изд., 1950. - 112 с .: іл., портр.
• Черкашин Н. Останній рейс «Нахімова» / Черкашин Н. - М .: Сов. Росія, 1988. - 127 с.
• Кирпичов Юрій. Остання осінь адмірала Нахімова (документальна історія) // альманах «Лебідь» - 26 травня 2013.
• Морський архів - кн. № 400 і 412; *

російський флотоводець, адмірал

Павло Нахімов

коротка біографія

Павло Степанович Нахімов (23 червня 1802, сільце Городок, Вяземський повіт, Смоленська губернія - 30 червень 1855, Севастополь) - російський флотоводець, адмірал (1855).

Павло Степанович Нахімов народився 5 липня 1802 в сільці Городку Спас-Волжінской волості В'яземського повіту Смоленської губернії. Був сьомим з 11 дітей небагатого поміщика, секунд-майора Степана Михайловича Нахімова і Феодосії Іванівни Нахімова (в дівоцтві Козловська) .Крім Павла, його батьки мали ще чотирьох синів. Всі брати Нахімова були професійними моряками. Один з них - Платон Степанович Нахімов - капітан II рангу, доглядач Шереметьєвській лікарні в Москві.

У 1813 році подав заяву в Морський кадетський корпус, але через брак місць надійшов туди тільки через 2 роки.

З травня по вересень 1817 року разом з іншими кадетами, в числі яких були В. І. Даль, П. М. Новосильцев і А. П. Рикачев, Павло Степанович ходив у плавання на бригу «Фенікс». Корабель заходив в Стокгольм, Копенгаген, Карлсон.

З 1818 роки служить під командою М. П. Лазарева.

У 1822-1825гг.совершіл кругосвітнє плавання на фрегаті «Крейсер». Під час плавання звання лейтенанта.

У 1827 році відзначився в Наваринська битві, командував батареєю на лінійному кораблі «Азов», під командуванням М. П. Лазарева, в складі ескадри адмірала Л. П. Гейден; за відзнаку у битві 21 грудня нагороджений орденом св. Георгія IV класу за № 4141 і проведений в капітан-лейтенанти.

У 1828 році вступив в командування корветом «Наварин», трофейним турецьким кораблем, який мав раніше ім'я «Нассабіх Сабах». Під час російсько-турецької війни 1828-29, командуючи корветом, в складі російської ескадри блокував Дарданелли.

З 1830 року, після повернення в Кронштадт, несе службу на Балтиці, продовжуючи командувати кораблем «Наварин».

У 1831 році призначений командиром фрегата «Паллада».

З 1834 року служив у Чорноморському флоті, командиром лінійного корабля «Силистрия».

У 1845 році отримав звання контр-адмірали і призначений командиром бригади кораблів.

З 1852 року віце-адмірал, призначений начальником флотської дивізії.

Під час Кримської війни, командуючи ескадрою Чорноморського флоту, Нахімов в штормову погоду виявив і заблокував головні сили турецького флоту в Синопі, і, вміло провівши всю операцію, 18 (30 листопада) розгромив їх в Синопської битві 1853 року.

найвища грамота

Нашому Віце-Адмірала, Начальнику 5-й Флотській дивізії, Нахімову

Винищенням турецької ескадри при Синопі ви прикрасили літопис Російського флоту новою перемогою, яка назавжди залишиться пам'ятною в морській історії

Статут військового ордена Святого Великомученика і Побідоносця Георгія вказує нагороду за ваш подвиг. Виконуючи з істинною радістю постанову статуту, даруємо Вас кавалером Святого Георгія другого ступеня великого хреста, перебуваючи до вас імператорської милістю Нашою прихильні

На справжньої Власною Його Імператорської Величності рукою написано:

25 лютого (9 березня) 1855 року призначений командиром Севастопольського порту і тимчасовим військовим губернатором міста; в березні проведений в адмірали. Енергійно керував обороною міста. Користувався найбільшим моральним впливом на солдатів і матросів, звавших його «батьком-благодійником».

28 червня (10 липня) 1855 року, під час одного з об'їздів передових укріплень, був смертельно поранений кулею в голову на Малаховому кургані. Помер 30 червня 1855 року. Похований у склепі Володимирського собору в Севастополі.

Пам'ятна плита на Малаховому кургані на місці, де був смертельно поранений адмірал П. С. Нахімов

нагороди

російські

• 1825 - Орден Святого Володимира 4-го ступеня. За плавання на фрегаті «Крейсер».
• 1827 - Орден Святого Георгія 4-го ступеня. За відзнаку, виявлену в Наваринском бою.
• 1830 - Орден Святої Анни 2-го ступеня.
• 1837 - Імператорська корона до ордена Святої Анни 2-го ступеня. За відмінно старанну і ревну службу.
• 1842 - Орден Святого Володимира 3-го ступеня. За відмінно старанну і ревну службу.
• 1846 - Відзнака «За XXV років бездоганну службу».
• 1847 - Орден Святого Станіслава 1-го ступеня.
• 1849 - Орден Святої Анни 1-го ступеня.
• 1851 - Імператорська корона до ордена Святої Анни 1-го ступеня.
• 1853 - Орден Святого Володимира 2-го ступеня. За успішну перекидання 13-й дивізії.
• 1853 - Орден Святого Георгія 2-го ступеня. За перемогу при Синопі.
• 1855 - Орден Білого орла. За відзнаку при обороні Севастополя.

Іноземні (за Наваринська битва):

• Англійська Орден Лазні.
• Грецький Орден Спасителя.

пам'ять

Пам'ятник П. С. Нахімова в Севастополі

• Під час Великої Вітчизняної війни були створені військово-морські Нахімовського училища. У 1944 Президією Верховної Ради СРСР були засновані ордена Нахімова 1-й і 2-го ступеня, а також - медаль Нахімова.

• У 1946 році режисер Всеволод Пудовкін зняв художній фільм «Адмірал Нахімов». Роль Нахімова в ньому зіграв актор Олексій Дикий (за цю роботу Дикий отримав Сталінську премію I ступеня і став лауреатом Венеціанського кінофестивалю в номінації «Кращий актор»). У 1947 році Дикий ще раз виконав роль адмірала у фільмі «Пирогов».
• У 1952 році ім'я П. С. Нахімова присвоєно Чорноморському Вищому військово-морського училища.
• У 1959 році в Севастополі споруджений пам'ятник адміралу Нахімову роботи скульптора М. В. Томського (бронза, граніт). Він замінив стояв біля Графської пристані пам'ятник роботи Шредера і Більдерлінга, знесений в 1928 році у відповідність з декретом Раднаркому «Про зняття пам'ятників, споруджених на честь царів і їх слуг, і вироблення проектів пам'ятників Російської Соціалістичної революції» (що мало місце в радянській літературі твердження, що пам'ятник був зруйнований гітлерівцями в період окупації Севастополя, невірно - на п'єдесталі пам'ятника Нахімову на початку 1930-х був встановлений пам'ятник Леніну, і вже цей пам'ятник був знищений в 1942-1943 рр.).
• 5 липня 1992 р відкрито погруддя П. С. Нахімова на його батьківщині в Вязьмі Смоленської області.
• 5 липня 2012 року відкрито пам'ятник в Санкт-Петербурзі, на вулиці Нахімова, в сквері «Малі Гаванци», біля готелю «Балтійська».
• Іменем П. С. Нахімова в Санкт-Петербурзі, Новосибірську, Нижньому Новгороді, Калінінграді, Томську, Смоленську, Астрахані, Йошкар-Олі, Загорянському, Фрязіно, Феодосії, Ялті, Северодвінську, Конотопі, Сумах, Пермі, Ізмаїлі та Мінську названі вулиці, в Москві - проспект, в Маріуполі - проспект Нахімова, в Находці - вулиця Нахімовська, а в Севастополі - проспект і площа, в Одесі-провулок. Найдовша вулиця правого берега міста Кемерово також носить ім'я адмірала.
• У 2013 році в Єйську (Краснодарський край) встановлено бронзовий бюст адміралу П. С. Нахімова.
• У 2017 році в Мурманську біля входу в Нахимівське військово-морське училище встановлено пам'ятник П. С. Нахімова.

Нахімов і противники

Кримський історик В. П. Дюлічев такими словами описує похорон Нахімова:

Від будинку до самої церкви стояли в два ряди захисники Севастополя, взявши рушниці в караул. Величезний натовп супроводжувала прах героя. Ніхто не боявся ні ворожої картечі, ні артилерійського обстрілу. Та й не стріляли ні французи, ні англійці. Лазутчики безумовно доповіли їм, в чому справа. В ті часи вміли цінувати відвагу і благородне прагнення, хоча б і з боку противника.

Розпочалася військова музика повний похід, гримнули прощальні салюти гармат, кораблі приспустили прапори до середини щогл.

І раптом хтось помітив: прапори повзуть і на кораблях противників! А інший, вихопивши підзорну трубу з рук забарився матроса, побачив: офіцери-англійці, збившись в купу на палубі, зняли кашкети, схилили голови ...

У той же час в період, коли Севастополь був захоплений союзниками, кришки домовин адміралів були проламані мародерами, які викрали золоті еполети з їх мундирів, про що свідчить «Акт про знущанні англо-французьких загарбників над могилами російських адміралів М. П. Лазарєва, В . А. Корнілова, П. С. Нахімова, В. І. Істоміна », датований 23 квітня (11 квітня ст.ст.) 1858 року, складений за результатами огляду усипальниці адміралів.

кораблі

Ім'я Нахімова в різний час носили різні військові кораблі та цивільні судна:

• «Нахімов» - російський вантажний пароплав (затонув 1897).
• «Адмірал Нахімов» - російський броненосний крейсер (загинув в Цусімському битві 1905).
• «Червона Україна» - колишній «Адмірал Нахімов», легкий крейсер типу «Світлана» (загинув 13 листопада 1941 року в Севастополі).
• «Адмірал Нахімов» - радянський крейсер класу «Свердлов» (списаний в 1961).
• «Адмірал Нахімов» - колишній «Берлін III», радянське пасажирське судно (затонуло 31 серпня 1986 року в Цемеської бухті).
• «Адмірал Нахімов» - радянський великий протичовновий корабель (списаний в 1991).
• «Адмірал Нахімов» - колишній «Калінін», атомний ракетний крейсер проекту 1144 (на модернізації).

Географія

• Озеро Нахімовське у Виборзькому районі Ленінградської області.
• Нахимівське (Смоленська область) - село перейменовано в 1952 році на честь 150-річчя від дня народження П. С. Нахімова. У колишньому селі Волочек Сичевського повіту (нині Холм - Жірковскій район Смоленської області) був маєток хресного батька і рідного дядька адмірала, в зв'язку з цим і відбулося перейменування цього села.

Музеї

• Молодіжний центр-музей імені Адмірала Нахімова в Смоленську
• Музей ім. Нахімова на батьківщині адмірала в хмелю, Смоленська область.

Росії і просто людина-легенда. На честь великого флотоводця засновані кілька монет і бойова медаль. Його ім'ям названі площі і вулиці в містах, сучасні кораблі і судна (в тому числі знаменитий крейсер «Адмірал Нахімов»).

Сильний духом, він зумів пронести цю рису характеру через все життя, подаючи приклад відданості Батьківщині і самовідданості молодим бійцям.

Адмірал Нахімов: біографія

Виходець із Нахімов був народжений 5 липня 1802 в небагатій багатодітній родині з дворянськими коренями. Поступово в 1815 році в Морський кадетський корпус міста Санкт-Петербурга, директором якого згодом став один з його братів, Павло блискуче проявив себе в якості одного з найкращих гардемаринів навчального закладу. За відмінне навчання в 15-річному віці отримав чин мічмана і розподіл на бриг «Фенікс», на якому в 1817 році здійснив плавання до берегів Данії і Швеції. Далі слідувала нелегка служба на Балтійському флоті.

Саме море, військова справа і служба Батьківщині, любов до якої була закладена ще в роки навчання, були сенсом життя Нахімова. У жодній іншій галузі Павло Степанович себе більше не бачив, відмовляючись визнавати навіть можливість існування без морських просторів.

Закоханий в море, він одружився на військову службу і був завжди вірний Батьківщині, знайшовши, таким чином, своє місце в житті.

Перші роки військової служби

Після закінчення Морського кадетського корпусу П.С. Нахімов був визначений на службу до Петербурзького порт, а згодом переведений на Балтійський флот.

На запрошення М.П.Лазарева - свого наставника, адмірала, російського флотоводця і мореплавця, з 1822 по 1825 рік пішов служити на фрегат «Крейсер», на якому здійснив кругосвітню подорож. Тривало воно +1084 дня і послужило безцінним досвідом навігації на просторах Тихого і Атлантичного океанів, на берегах Аляски і Латинської Америки. Після повернення, будучи на той момент вже в званні лейтенанта, був удостоєний ордена Св. Володимира 4-го ступеня. Після трирічного плавання на фрегаті Нахімов все під тим же начальством свого улюбленого наставника Лазарева перейшов на корабель «Азов», на якому в 1826 році і прийняв перший свій бій проти турецького флоту. Саме «Азов» нещадно громив турків, першим серед інших максимально наблизившись до ворога. У цьому бою, де було багато загиблих з обох сторін, Нахімов отримав бойове поранення.

У 1827 році Павло Степанович був удостоєний ордена Св. Георгія 4-го ступеня і підвищений до звання капітан-лейтенанта. У 1828 році став командиром відвойованого турецького корабля, перейменованого в «Наварин». Брав безпосередню участь в оточенні російським флотом в 1828-1829 роках в Російсько-турецькій війні.

Мужність керівника - приклад для команди

29-річний вік перспективний моряк зустрів уже в званні командира нового фрегата «Паллада», кількома роками пізніше став командиром «Силистрии» і був підвищений до капітана 1-го рангу. Борознила простори Чорного моря «Силистрия» була показовим судном і за 9 років плавання під керівництвом Нахімова виконала ряд складних героїчних завдань.

Історія зберегла такий випадок. Під час навчань судно чорноморської ескадри «Адріанополь» впритул підійшло до «Силистрии», зробивши невдалий маневр, що призвело до неминучого зіткнення кораблів. Нахімов залишився на юті один, відіславши матросів в безпечне місце. Завдяки щасливому випадку настільки небезпечний момент стався без плачевних наслідків, лише капітан був обсипаний осколками. Свій вчинок П.С. Нахімов обґрунтував тим, що такі випадки надаються долею рідко і дають можливість проявити присутність духу в начальнику, продемонструвавши його команді. Цей показовий приклад мужності може принести величезну користь в подальшому, в разі можливого бою.

1845 рік ознаменувався для Нахімова зведенням в контр-адмірали і отриманням в командування 1-ї бригади 4-й флотської дивізії Чорноморського флоту. Колекцію заслужених нагород в цей раз поповнив орден Св. Анни 1-го ступеня - за успіхи на морському та військовому поприщі.

Нахімов: образ ідеального керівника

Моральний вплив на весь Чорноморський флот було настільки величезна, що прирівнювалося до впливовості самого адмірала Лазарева.

Павло Степанович, віддаючи службі дні і ночі, ніколи не шкодував себе і того ж вимагав від матросів. Не маючи в житті іншого пристрасті, ніж військова служба, Нахімов вважав, що і морські офіцери не можуть цікавитися іншими життєвими цінностями.

На судні повинні бути всі зайняті, не може людина сидіти без роботи, склавши руки: праця і тільки праця. Жоден товариш не дорікнув його в бажанні вислужитися, всі вірили в його покликання і прихильність військову службу.

Підлеглі завжди бачили, що він працював більше за інших, подаючи тим самим яскравий приклад служби Батьківщині. Потрібно завжди прагнути вперед, працювати над собою, удосконалюватися, щоб не бути зламаним в майбутньому. Його шанували і поважали, як батька, а доган і зауважень боялися абсолютно все. Гроші для Нахімова не мали тієї цінності, до якої звикло суспільство. Щедрість поряд з розумінням труднощів простого люду - то, чим знаменитий Павло Степанович Нахімов. Залишаючи собі необхідну частину на оплату квартири і скромне прожиття, все інше він віддавав матросам і їх сім'ям. Дуже часто його зустрічали натовпи людей. Їх уважно вислуховував Нахімов. Адмірал намагався виконати прохання кожного. Якщо можливості допомогти не було в зв'язку з порожніми кишенями, Павло Степанович обіймав у інших офіцерів гроші в рахунок майбутнього платні і тут же їх роздавав нужденним.

Матрос - основна сила морського флоту

Він завжди вважав матросів провідною силою військового флоту і ставився до кожного з належною повагою. Саме цих хлопців, від яких залежить результат боїв, необхідно вчити, підносити, пробуджувати в них сміливість, бажання працювати і вершити подвиги заради Батьківщини.

Рядовий матрос - головний двигун на кораблі, командний склад - всього лише пружини, на нього діють. Тому не варто вважати цих роботяг, які керують вітрилами, навідними на ворога зброю, кидаються на абордаж, кріпаками людьми. Людяність і справедливість - головні принципи спілкування з підлеглими, а не використання їх офіцерами як засіб власного піднесення. Як і його наставник - Михайло Петрович Лазарєв - Нахімов вимагав від командного складу моральної дисципліни. На його кораблі були заборонені тілесні покарання, замість чиношанування командного складу виховувалася любов до Батьківщини. Саме адмірал Нахімов, біографія якого служить яскравим прикладом виховання поваги до ближнього і повної самовіддачі в служінні інтересам Батьківщини, являв собою ідеальний образ командира бойового корабля.

Роль адмірала в захисті Севастополя

У важкі для Севастополя роки (1854-1855) в період Нахімов був призначений військовим губернатором міста і командиром порту, в березні цього ж року підвищений до звання адмірали.

Під його грамотним керівництвом місто протягом 9 місяців самовіддано відбивав атаки союзників. Саме Нахімов - адмірал від Бога - своєю енергією сприяв активізації оборони.

Він координував вилазки, вів мінну і контрабандну війну, вибудовував нові зміцнення, організовував на захист міста місцеве населення, особисто об'їжджаючи передові позиції і піднімаючи бойовий дух військ.

Саме тут був смертельно поранений Нахімов. Адмірал отримав ворожу кулю в скроню і помер 12 липня 1855 роки не приходячи до тями. Вдень і вночі біля труни улюбленого командира чергували матроси, цілуючи йому руки і повертаючись відразу, як вдавалося змінитися у бастіону. Під час похорону численний флот ворогів, до цього струсонув землю незліченними пострілами, мовчав; в честь великого адмірала ворожі кораблі спустили прапори.

Крейсер «Адмірал Нахімов» як символ потужності та сили російського флоту

Як символ мужності і сили, в честь великої людини був створений який в НАТО називають «вбивцею авіаносців». Він розрахований на ураження великих надводних цілей. Це важкий атомний крейсер «Адмірал Нахімов», оснащений конструктивної захистом від застосування ракетної зброї.

Військовий корабель має наступні технічні характеристики:

Водотоннажність - 26 190 тонн.

Довжина - 252 метри.

Ширина - 28, 5 метрів.

Швидкість - 32 вузла (або 59 км / год).

Екіпаж - 727 осіб (в тому числі 98 офіцерів).

З 1999 року судно простоює в очікуванні модернізації; планується потужне нарощування ракетного комплексу - «Калібр» і «Онікс».

План модернізації передбачає повернення крейсера до бойового складу військового флоту в 2018 році.

Павло Степанович Нахімов - один з найбільших російських флотоводців ХIХ століття. Він провів в військово-морському флоті майже сорок років. У 1828 році він вперше проявив себе як хоробрий командир. У роки Кримської війни Нахімов прославився як геніальний стратег. В кінці війни, коли бійці Чорноморського флоту обороняли Севастополь від англо-французьких військ, знаменитий флотоводець загинув.

Ранні роки Нахімова

Павло Нахімов народився в сім'ї небагатого поміщика 23 липня (5 червня) 1802 року в селі Городок (нині село Хмеліта в Смоленській області). У Павла було четверо братів і три сестри. Всі його брати також служили у флоті. У 1815 році юний Нахімов був зарахований в Морський кадетський корпус Петербурга. Після трьох років юнак вперше в житті вийшов в плавання.

Навчальний ( «практичне») плавання на бригу «Фенікс» проходило в акваторії Балтійського моря і передбачало захід у порти Швеції і Данії. Разом з Нахимовим в «практичне плавання» на «Феніксі» ходив Володимир Даль, який надійшов в кадетський корпус на рік пізніше Нахімова.

Навколосвітня подорож

У 1818 році Нахімов закінчив кадетський корпус. Випускаючись, він отримав чин мічмана і почав службу в Балтійському флоті. Через чотири роки, в 1822 році він вийшов у кругосвітню подорож в складі екіпажу фрегата «Крейсер» під командуванням адмірала Михайла Лазарєва. «Крейсер» повинен був досягти Російської Америки морським шляхом.

Для цього корабель пройшов за таким маршрутом:

• вийшовши з Кронштадта, дійшов до Портсмута;
• з Портсмута через Атлантичний океан до Бразилії (порт Ріо-де-Жанейро);
• з Бразилії, обігнувши Африку і Австралію, на острів Тасманія (порт Дервент);
• з Тасманії на Таїті;
• з Таїті в російську колонію Новоархангельськ (нині Ситка, штат Аляска).

Провівши певний час в Новоархангельську та Сан-Франциско, «Крейсер» обігнув тихоокеанське узбережжя Америки, зайшов в Ріо-де-Жанейро і звідти повернувся в Кронштадт в 1825 році.

Військова кар'єра

У 1827 році ескадра російського Балтійського флоту, об'єднавшись в англійській і французькій ескадрами, атакували турецьку флотилію в Наваринська бухті (нині місто Пілос на півдні Греції). Павло Нахімов був лейтенантом на флагманському лінкорі «Азов», який знищив п'ять кораблів противника. За особисту мужність він був удостоєний підвищення в званні. Через рік капітан-лейтенант Нахімов став командиром трофейного корвета «Наварін». На цьому судні майбутній адмірал брав участь в блокаді Дарданелл в 1826-28 рр.

У 1834 році Павло Степанович був переведений з Балтійського флоту в Чорноморський і перебрав на себе командування лінкорів «Силистрия». Перші роки служби в Чорноморському флоті припали на мирний час, але це не завадило його просуванню по кар'єрних сходах. До 1853 році його віце-адміралом і командиром флотської дивізії.

Кримська війна. Слава і загибель

У 1853 році почалася нова війна між Туреччиною і Росією, яка пізніше отримала назву. Адмірал Нахімов прославився на самому початку конфлікту: 18 (30) листопада 1853 ескадра під його командуванням знищила дев'ять суден противника в бухті. Осені 1854 адміралу Нахімову було доручено командувати обороною Севастополя. Саме він запропонував затопити старі кораблі в севастопольській бухті, щоб позбавити флот противника увійти в місто з моря.

Коли флот був знищений, Нахімов залишився в Севастополі і командував сухопутної обороною міста. 28 червня (10 липня) 1855 на Малаховому кургані адмірал отримав важке поранення в голову. Через дві доби він помер. Героя війни поховали у Володимирському соборі Севастополя поруч з адміралами і Істоміним, що також загинули при обороні Севастополя.

12 липня 1855 року Севастополь втратив «душу оборони». Загинув великий адмірал Павло Степанович Нахімов

160 років тому, 12 липня 1855 року, загинув адмірал Павло Степанович Нахімов. Великий російський людина впала героїчно захищаючи Севастополь. Адмірал Нахімов Павло Степанович займає одне з найпочесніших місць в ряду національних героїв російського народу. Він увійшов в історію Росії як видатний флотоводець, гідний наступник російської славних традицій Ф.Ф. Ушакова, Д.Н. Сенявіна і М.П. Лазарева і герой оборони Севастополя під час Східної (Кримської) війни. Тоді проти Росії знову виступили об'єднані сили західної цивілізації, але всіх їх загарбницькі і хижацькі задуми були зірвані героїчною обороною Севастополя.

з біографії

Павло Степанович народився 23 червня (5 липня) 1802 року в селищі Городок В'яземського повіту Смоленської губернії. Його батьком був небагатий дворянин секунд-майор Степан Михайлович Нахімов. Мати - Феодосія Іванівна (в дівоцтві Козловська). У 1818 році успішно закінчив Морський кадетський корпус і був зарахований в мічмани у 2-й флотський екіпаж.

Вже під час навчання, як правильно зазначив знаменитий російський історик Е. В. Тарле, виявилася цікава риса характеру Нахімова, яку відразу помітили товариші, а потім по службі і підлеглі: «Ніякого життя, крім морської служби, він не знав і знати не хотів і просто відмовлявся визнавати для себе можливість існування не знаходиться на військовому кораблі чи не в військовому порту. За браком часу і за надто великий поглощенностью морськими інтересами він забув закохатися, забув одружитися. Він був фанатиком морської справи, за одностайними відгуками очевидців і спостерігачів ». У цьому Нахімов був схожий на свого славного попередника Ф. Ф. Ушакова.

Служив на Балтійському флоті. У його атестації було відзначено: «до служби старанний і знаючий; поведінки благородного, на посаді старанний »; «Посаду виконує старанно і спритністю». Здійснив трирічне кругосвітнє плавання (1822-1825 рр.) Вахтовим офіцером на фрегаті «Крейсер» під командуванням М.П. Лазарева. Лазарєв швидко оцінив здібності молодого і розумного офіцера і прив'язався до нього так, що з цього часу вони практично не розлучалися по службі. Під час плавання Павло звання лейтенанта і отримав свій перший орден Святого Володимира 4-го ступеня.

Після повернення з плавання Павло став командиром батареї на лінійному кораблі «Азов», яким командував Лазарєв. На цьому кораблі влітку 1827 року він брав участь в переході з Балтійського моря в Середземне, де брав участь в бойових діях проти османів. Відзначився в Наваринська битві, де об'єднаний флот Росії, Франції та Англії розгромив турецько-єгипетський флот. Флагманський корабель «Азов» під командуванням Лазарєва бився краще за всіх, знищивши 5 турецьких кораблів, в тому числі фрегат командувача турецьким флотом. Павло був нагороджений орденом св. Георгія IV класу і проведений в капітан-лейтенанти. Цікавим є той факт, що в цьому бою на «Азові» відзначилися всі майбутні герої оборони Севастополя - П. С. Нахімов, В. А. Корнілов і В. І. Істомін.

У 1828 р 24-річний Нахімов - командир 16-гарматного корвета «Наварін» (турецька «приз»). Нахімов зробив корвет зразковим кораблем ескадри. Корвет брав участь в блокаді Дарданелл. Адмірал Лазарєв зазначав молодого командира і, аттестуя його, зазначив, що він «відмінний і зовсім знає свою справу морський капітан». З 1830 року, повернувшись на Балтику, командував «Наваріна», а з 1831 р - 52-гарматним фрегатом «Паллада».

У 1834 році на прохання Лазарева, який був на той час командувачем Чорноморським флотом, Нахімова перевели з Балтики на Чорне море. У 1836 році Нахімов отримав під свій початок 84-гарматний лінійний корабель «Силистрия», який був побудований під його наглядом. Нахімов командував цим кораблем 11 років, зробивши «Сілістрію» зразковим кораблем. Його ім'я стало популярним на Чорноморському флоті. Товариші по службі поважали його як блискучого моряка, а матроси назвали «батьком». У 1837 р він був підвищений до звання капітана першого рангу. На «Силистрии» капітан 1-го рангу Нахімов здійснював крейсерські плавання по Чорному морю, брав участь у перевезенні сухопутних військ до чорноморських берегів Кавказу. Корабель брав участь в 1840 р в десантних операціях на кавказькому узбережжі.

У 1845 році Нахімов проведений в контр-адмірали і призначений командиром бригади кораблів. Павло Степанович став одним з найближчих помічників адмірала Лазарева в справі зміцнення Чорноморського флоту і підвищення його боєздатності. Нахімов продовжував і розвивав традиції Ушакова, Сенявіна і Лазарева. Люди відзначали, що він «служить 24 години на добу». Багато вимагаючи від інших, Павло Степанович абсолютно не щадив себе, виявляючи високу відповідальність. Вимогливість до підлеглих поєднувалася з турботою про матросів. Він входив в найдрібніші подробиці їхнього життя, допомагав словом і ділом, бачив в простих матросів людей, а не кріпаків. Павло Степанович був людиною з великої літери, Готовим віддати останню копійку нужденному людині, допомогти старому, жінці або дитині. Він не мав і зайвого рубля, все до останнього віддаючи матросам і їх сім'ям.

Нахімов вимагав від офіцерів людського ставлення до матросам. Він неодноразово повторював, що вирішальна роль в бою належить матросу. «Пора нам перестати вважати себе поміщиками, - говорив російський адмірал, - а матросів кріпаками людьми. Матрос є головний двигун на військовому кораблі, а ми тільки пружини, які на нього діють. Матрос управляє вітрилами, він же наводить знаряддя на ворога; матрос кинеться на абордаж, якщо не буде дивитися на службу, як на засіб для задоволення свого честолюбства, а на підлеглих, як на ступені для власного піднесення. Ось кого нам потрібно піднімати, вчити, порушувати в них сміливість, геройство, коли ми й не самолюби, а дійсно слуги Вітчизни ... ».

Лазарєв і Нахімов, як і Корнілов, Істомін, були представниками школи, яка вимагала від офіцера духовної висоти. Вони були противниками ліні, пияцтва, азартних ігор і всякого сибаритства серед командного складу. Всіляко боролися з «флотськими поміщиками», які намагалися і на морській службі не особливо обтяжувати себе справами. При цьому Нахімов вельми прозорливо відзначив рису значної частини російського вищого класу: «Дивують мене багато молоді офіцери: від російських відстали, до французам не пристали, на англійців також не схожі; своїм нехтують, чужому заздрять, своїх вигод абсолютно не розуміють. Це нікуди не годиться!"

В результаті Нахімов зробив величезний вплив на розвиток Чорноморського флоту. Його розум і вимогливість підтягували командний склад. Матроси його любили, з ними він говорив їхньою мовою. Відданість і любов до нього матросів досягала небачених висот, що прекрасно проявилося під час героїчної оборони Севастополя. Так щоденне поява Нахімова на бастіонах Севастополя викликало у захисників неймовірний ентузіазм. Втомлені, змучені матроси і солдати, буквально воскресали і були готові вторити чудеса. Не дарма сам адмірал говорив, що з нашим лихим народом, проявивши увагу і любов, можна такі справи робити, що просто чудо.

У справі розвитку морської тактики Нахімов був переконаним прихильником рішучих, атакуючих дій. У 1852 р Нахімов був проведений у віце-адмірали і призначений начальником 5-й флотської дивізії. Напередодні війни з Туреччиною ескадра Нахімова в кінці вересня - початку жовтня 1853 року в протягом тижня здійснила перекидання з Севастополя в Анакрію 13-й піхотної дивізії. Цим була укріплена оборона Кавказу.

Щоб перешкодити висадці ворожого десанту Нахімов організував крейсерство від Босфору до Батумі. Крейсерство велося уздовж Анатолійського узбережжя Османської імперії. 4 (16) жовтня 1853 Порта оголосила війну Росії і почала бойові дії. почалася чергова російсько-турецька війна, Яка незабаром переросла у війну Росії проти коаліції найсильніших європейських держав. У цій війні у всій повноті проявилися флотоводческое мистецтво і російський дух Нахімова.

Отримавши звістку про початок військовий дій, Нахімов негайно ж оголосив про це ескадрі і віддав наказ, який закінчувався словами: «Повідомляю командирів, що, в разі зустрічі з ворогом, що перевершує нас в силах, я атакую \u200b\u200bйого, будучи абсолютно впевнений, що кожен з нас зробить свою справу ». В іншому наказі Нахімов відзначав: «З упевненістю в своїх командирів і офіцерів і командах, я сподіваюся з честю прийняти бій ... Не розповсюджуючись в рекомендаціях, я висловлю свою думку, що, на думку моєму, в морській справі близьку відстань від ворога і взаємна допомога один одному є краща тактика ».

18 (30) листопада 1853 ескадра Нахімова знищила турецький флот в Синопської битві (Синопское бій 18 (30) листопада 1853 г.). Сучасники високо оцінили подвиг російських моряків і їх ватажка. Російський імператор високо оцінив перемогу Нахімова. Адміралу Нахімову був наданий найвищий рескрипт від Миколи I, в якому говорилося: «Винищуванням турецької ескадри при Синопі ви прикрасили літопис російського флоту новою перемогою, яка назавжди залишиться пам'ятною в морській історії. Виконуючи з правдивою радістю постанову статуту, даруємо Вас кавалером Св. Георгія II ступеня великого хреста ».

Військово-морська міць Туреччини була підірвана. Нахімов був задоволений військовими результатами битви. Чорноморський флот блискуче вирішив свою головну задачу: ліквідував можливість турецького десанту на узбережжі російського Кавказу і знищив османську ескадру, завоювавши повне панування в Чорному морі. Величезний успіх був досягнутий малою кров'ю і матеріальними втратами. Після важкого пошуку, бою і переходу через море все російські кораблі успішно повернулися до Севастополя. Нахімов був задоволений матросами і командирами, вони трималися в шаленому бою чудово.

Однак Нахімов був стурбований політичним ефектом операції. Він побоювався, що Синопская перемога викличе появу на Чорному морі англо-французьких сил, які використають всі сили для знищення боєздатного Чорноморського флоту. Він передчував, що справжня війна тільки починалася.
На Заході стали боятися, що Росія реалізує план Катерини Великої по захопленню проток і Константинополя. Перемога Росії над Туреччиною відкривала привабливі геополітичні перспективи на Балканах, Середземномор'ї і Близькому Сході. Росія ставала наддержавою. Щоб не допустити повного розгрому Туреччини, в тому 1854 Англія і Франція оголосили війну Росії і виступили на боці Османської імперії. У Західній Європі піднімають хвилю русофобії. Російські перемоги викликали страх і ненависть. Росію показували величезним гігантом, який хоче розчавити «нещасну» Туреччину. Мовляв, «цивілізована Європа» повинна протистояти «російської агресії».

Героїчна оборона Севастополя

У 1854 р основні зусилля англо-французького командування були зосереджені в районі Чорного моря. Західні держави хотіли позбавити Росію її завоювань в Причорномор'ї і Прибалтиці. Головний удар нанесли в Криму. Увага союзників прикувала головна база Чорноморського флоту - Севастополь. У вересні 1854 р величезний англо-франко-турецький флот висадив експедиційну армію в районі Євпаторії.

Поступається противнику в числі російська армія під керівництвом князя А.С. Меншикова в вересні зазнала поразки у р. Альма, після відійшла спочатку до Севастополя. Але потім, побоюючись, що противник блокує і знищить його армію, що призведе до падіння Криму, а також в цілях збереження можливості маневру, Меншиков залишив Севастополь.

У цей критичний момент оборону міста очолили Корнілов і Нахімов. Два адмірала стали душею оборони міста. Павло Степанович був свого роду «адміралом-героєм», більше блискучим флотоводцем, ніж господарником, а Корнілов проявив більше адміністративних здібностей для організації господарства. Тому Нахімов, хоч і мав старшинство по службі, без найменших вагань в ці грізні дні передав питання організації оборони Корнілову, всіляко йому допомагаючи. Севастополь мав кораблі і берегові батареї для оборони з моря, але з суші місто було захищене вкрай слабо. У передвоєнний час міста не зміцнили. Тому матросам і солдатам під керівництвом Корнілова, Нахімова та Тотлебена довелося проробити титанічну роботу по створенню міцної оборони Севастополя. Вони зробили все можливе і неможливе, щоб підготувати місто до важкій боротьбі. Працювали день і ніч.

В результаті, коли союзники підступилися до Севастополя, там, де до цього були лише окремі зміцнення, не пов'язані один з одним і мають великі майже не захищені проломи, була обладнана суцільна оборонна лінія. Було зведено нові артилерійські позиції, бліндажі, укриття і лінії зв'язку. Вийшло так, що англо-французьке командування втратило момент для відкритого штурму Севастополя, і був змушений приступити до облоговим робіт. Замість швидкої перемоги союзники були змушені витрачати час і всі сили для боротьби з гарнізоном Севастополя. 349-денна Севастопольська оборона скувала всю увагу і сили союзників, що дозволило Росії вийти з війни без особливих втрат.

Після того як Корнілов загинув - під час першого бомбардування міста 5 (17) жовтня 1854 р його місію на себе майже повністю взяв на себе Павло Степанович Нахімов. Формально командував обороною міста начальник Севастопольського гарнізону генерал Остен-Сакен, але фактично керував обороною Севастополя Нахімов. У лютому 1855 р Нахімов був офіційно призначений командиром Севастопольського порту і військовим губернатором міста. 27 березня (8 квітня) він був проведений в адмірали.

Павло Нахімов правильно оцінював стратегічне значення оборони Севастопольської фортеці як головної бази Чорноморського флоту. «Маючи Севастополь, - писав адмірал, - ми будемо мати флот ..., а без Севастополя не можна мати флоту на Чорному морі: аксіома ця ясно доводить необхідність зважитися на всякі заходи, щоб загородити вхід ворожим судам на рейд і тим врятувати Севастополь».

6 (18) червня 1855 почалася чергова атака. Найзапекліші бої точилися на Малаховому кургані. Російські війська відбили штурм Севастополя. Радість охопила місто і всю Росію, противники були сильно засмучені. Однак червень 1855 р приніс захисникам Севастополя не тільки радість перемоги, але і два нещастя. Важко було поранено Тотлебен і його відвезли з Севастополя. Всі боялися, що блискучий військовий інженер помре, але доля його зберегла. Захисників ж фортеці чекав ще більш нищівний удар.

Нахімов дивом уцілів під час штурму 6 (18) червня. Під час бою він знаходився в найнебезпечнішому місці - на Малаховому кургані. Коли французи знову прорвалися на позиції, багато командирів впали солдати збилися в купу, Нахімов і два його ад'ютанта скомандували: «У багнети!» і російські воїни підбадьорилися і вибили противника. В результаті Нахімов в цей день завершив справу порятунку Малахова кургану, розпочате Хрульов.

Треба відзначити, що, мабуть, Нахімов розумів приреченість Севастополя. Він постійно ризикував. Один із найхоробріших сподвижників Нахімова щодо захисту Севастополя, князь В. І. Васильчиков (сам Нахімов говорив: «Бережіть Тотлебена, його замінити ніким, а я - що-с!» «Не біда, як вас або мене вб'ють, а ось шкода буде , якщо трапиться що з Тотлебеном або Васильчиковим! »), давно спостерігав за адміралом, відзначав:« Не підлягає сумніву, що Павло Степанович пережити падіння Севастополя не бажав. Залишившись один з числа сподвижників колишніх доблестей флоту, він шукав смерті і останнім часом став більш, ніж коли-небудь, виставляти себе на банкетах, на вишках бастіонів, привертаючи увагу французьких і англійських стрільців численної своєю свитою і блиском еполетів ... »

Не раз Нахімова буквально силою забирали з передової. Так, на Камчатському люнети перед його падінням, в кінці кінців, матроси, не питаючи, схопили Нахімова і винесли на руках, тому що він зволікав і ще через кілька секунд його вбили або б полонили. Свиту адмірал звичайно залишав за бруствером, а сам виходив на чільне місце і довго там стояв, дивлячись на ворожі батареї, «чекаючи свинцю», як висловився той же Васильчиков.

Коли хтось із матросів, статут і знесилившись, просився на відпочинок, Нахімов піднімав його бойовий дух такими словами: «Як-с! Ви хочете-с піти з вашого поста? Ви повинні вмирати тут, ви годинникової-с, вам зміни немає-з і не буде! Ми всі тут помремо; пам'ятайте, що ви чорноморський моряк-с і що ви захищаєте рідної ваше місто! Ми ворогові віддамо одні наші трупи і руїни, нам звідси йти не можна-с! Я вже вибрав собі могилу, моя могила вже готова-с! Я ляжу поруч мого начальника Михайла Петровича Лазарєва, а Корнілов і Істомін вже там лежать: вони свій борг виконали, треба і нам його виконати! »

28 червня (10 липня) з 4 години ранку противник почав запеклий обстріл 3-го бастіону. Нахімов верхом поїхав з двома ад'ютантами оглянути 3-й і 4-й бастіони, щоб підтримати їх захисників. Прибувши на Малахов курган, він спостерігав за ходом бою в підзорну трубу, підбадьорював солдатів і командирів. Як завжди, Нахімов не послухав жодному застереженню. І на цей раз все закінчилося погано.

Кілька куль пройшли поруч з адміралом. «Вони сьогодні досить влучно стріляють», - сказав Нахімов, і в цей момент пролунав новий постріл. Нахімов без єдиного стогону впав на землю, як підкошений. Куля вдарила в обличчя, пробила череп і вийшла у потилиці. Не приходячи до свідомості, Нахімов помер через два дні. Севастополь втратив «душу оборони», а російський народ - одного зі своїх найславетніших синів.

Олександр Самсонов